Мораль теж піддається обрахункам

– Пане Мирославе-Любомире, як сучасна наука трак­тує поняття “моральні збит­ки”?

– Термін   “моральні збитки” міцно закріпився в юриспруденції, хоч саме сло­во “мораль” має зовсім інше значення, ніж те, що ми в нього вкладаємо, коли гово­римо про моральні збитки. Тобто цей термін є умовним, але має певний конкретний зміст. Це – страждання, які пережила людина внаслідок певних подій. Іноді психоло­гічний злам буває настільки сильним, що особа перебуває на межі психічного зриву чи навіть стає пацієнтом психі­атричної лікарні. В такому випадку потрібна експертиза (яка давно у нас узаконена, розроблена і відповідна про­цедура її проведення). Коли ж у стані здоров’я людини не відбулося певних змін, але психологічної травми вона зазнала, тоді експертну оцін­ку може дати “чиста” психо­логія. Психологи визначають ступінь страждань, пережи­тих психічно здоровою люди­ною внаслідок психічного чи фізичного впливу, що призве­ло до погіршення або взагалі позбавлення можливості ре­алізації нею своїх звичок та бажань, зіпсувало стосунки із ближніми, додало певного психологічного дискомфорту через переживання пробле­ми, “вибило” зі звичного рус­ла життя. І щоб забути ситу­ацію, що відбувалася, відно­вити свій статус-кво, спосіб життя, їй необхідно затрати­ти певний час, зазнати додат­кових матеріальних витрат, а також докласти психологіч­них зусиль. Залежно від кон­кретного випадку признача­ється експерт-психолог пев­ної спеціалізації – сімейний, дитячий, соціальний тощо, або проводиться комплексна експертиза, в якій беруть участь спеціалісти різних напрямків.

– А як виглядає ця проб­лема в історичному ракурсі?

– Ще за часів Київської Русі в її угоді з Візантією вка­зано: коли русин християни­ну чи, навпаки, християнин русинові заподіяв шкоду, во­на компенсується в потрійно­му обсязі. Причому за шкоду моральну (немайнову) перед­бачалося покарання вдвічі ви­ще, ніж за матеріальну. І в “Руській правді” Ярослава Мудрого за демонстрацію ме­ча (погрозу) чи виривання во­лосся з вусів чи з бороди кара була теж більшою, ніж за кра­діжку майна. Пізніше, за ча­сів козаччини, в “Кодексі прав”, за яким судився мало­російський народ, сказано, що особа, яка зруйнувала млин, має відшкодувати гос­подарю витрати, необхідні для відновлення його роботи та за той час, коли млин не працював, а також виплатити 15 рублів за страждання. У 20-ті роки в Радянському Со­юзі теж була спроба завести в судочинстві відповідні статті щодо відшкодування мораль­них збитків, але нагальної потреби в них не було. Адже, хоч формально закон і Кон­ституція (і сталінська, і брежнєвська) брали під свій захист честь і достоїнство громадян, вони мали суто декларатив­ний характер. А вказані ас­пекти врегульовувалися поза судочинством — парткомами, профкомами тощо. В неза­лежній Україні Конституція і законодавство набули кон­кретного значення, що, від­повідно, дає змогу громадя­нам України реально захища­ти свою гідність.

– Психологічна експерти­за не є обов’язковою ланкою при з’ясуванні стосунків через суд про завдані моральні збит­ки і їх відшкодування. В яких же випадках Інститут психо­логії здійснює експертизи?

– До нас звертаються за рекомендаціями (із відповід­ними запитами до державних і громадських установ, зок­рема правоохоронних та су­дових органів, адвокатури) стосовно фактів заподіяння морально-психологічної шко­ди і встановлення оцінки цієї шкоди юридичні та фізичні особи (позивачі й відповіда­чі, або ті й інші одночасно).

– Якщо до вас звертаєть­ся одна з конфліктуючих сто­рін, яка так чи інакше заці­кавлена в результатах екс­пертизи (відповідно – і виро­ку суду), а вона ще й послуги вам оплачує, чи не страждає від цього істина?

– Усі експертні роботи по­чинаються з попередньої роз­мови: психолог має зрозуміти ситуацію, визначити той не­обхідний інструментарій зі свого “джентльменського на­бору”, який доведеться зас­тосовувати. Коли я на цьому етапі прогнозую, що наслідки експертизи будуть негативними для того, хто до нас звернувся, нама­гаюся делікатно відмовити   від проведення її. Як людина, яка на олтар науки пок­лала всі свої сили і знання, я осо­бисто на компро­міс зі своїм доб­рим ім’ям і званням науков­ця не йду. Крім того, за прав­дивість експертизи Інститут бере на себе відповідальність. Отже, Платон мені друг, але істина дорожча. Хоч, зрозу­міло, зловживання теоретич­но можливі. Так, наприклад, зараз в Україні, здебільшого подалі від столиці, в райцен­трах, набувають поширення невеликі фірми (як правило, товариства з обмеженою від­повідальністю), засновники яких, використовуючи “мо­ду” на позови про відшкоду­вання моральних збитків і бу­дучи якоюсь мірою обізнані з психологією (до того ж, дехто з них безпідставно називає се­бе випускниками аспіранту­ри нашого Інституту – є такі приклади), здійснюють пси­хологічну “експертизу”. Мав змогу прочитати кілька їхніх висновків. Склалося вражен­ня, що то – “чистий” бізнес. Виходячи з цього, зараз в Ук­раїні є нагальною проблема розробки процедури ліцензу­вання діяльності психологів-експертів, яка передбачала б певні обмеження, високий ступінь відповідальності й ба­зувалася б на засадах Етично­го кодексу психолога, розроб­леного Товариством психоло­гів України. На суді психо­лог-експерт зараз виступає лише як фахівець, обізнаний у галузі психології. Щоб під­вищити планку відповідаль­ності, необхідно узаконити психологічну експертизу як одну із ланок судочинства.

– Тобто за нинішнього статусу психологів-експертів їхні висновки в суді мають лише рекомендаційний ха­рактер?

– Юридичне — так. Але органи правосуддя саме тоді й радять звертатися до нас конфліктуючим сторонам (чи одній із них), коли самі мають сумніви щодо міри завданої шкоди чи суми ком­пенсації, яку бажає отрима­ти позивач. Тому, як прави­ло, висновки експертизи без­посередньо беруться до уваги на судовому процесі.

– Яким чином встановлю­ється сума моральних збит­ків?

– Це одне з найтяжчих пи­тань, оскільки законодавче визначена лише нижня межа (п’ять мінімальних зарплат). Намагаємося бути об’єктив­ними, наскільки це взагалі в даному випадку можливо: відштовхуємося від нижньої межі, але до фантастичних сум не доходимо. Доки не бу­де заковом встановлена вер­хня межа, а головне – не буде діяти методика нарахування компенсації за моральні збит­ки (яка враховувала б усі го­ловні і другорядні чинники), ця проблема існуватиме. Нап­риклад, у Росії відомий авто­ритет у галузі права професор Ерделевський уже розробив формулу підрахунків суми відшкодування моральних збитків (до речі, максимальну межу він визначив у обсязі 720 мінімальних зарплат). За оцінкою фахівця, ця формула є логічною і доцільною. В на­шому Інституті теж ведеться робота з виведення узагальне­ного варіанту підрахунків ма­теріального еквіваленту мо­ральної шкоди.

– Чи були у вашій практи­ці випадки, коли, застосову­ючи той чи інший професій­ний підхід (інструментарій), ви сподівалися на щирість у відповідях суб’єкта експерти­зи, а він, теж будучи обізна­ним із деякими нюансами психологічної методології, навмисне блефував, заводя­чи вас в оману?

– Якщо є якась методика, вірогідне існування і протидії їй (такі приклади відомі в різ­них галузях науки). Досвід­чений фахівець, звичайно, цю таємну протидію здатен “уловити” й нейтралізувати. Таке в моїй практиці трапля­лося. Разом з тим, подібна по­ведінка суб’єкта експертизи (фахівці називають її рен­тною, тобто такою, завдяки якій він прагне отримати рен­ту-зиск) має і зворотній бік – моральну шкоду, якої сам со­бі завдає згаданий суб’єкт, адже він опускається до ста­ну жебрака з простягнутою рукою, що для людини з нор­мальною психікою є дуже принизливим.

– Який ви особисто маєте досвід проведення психоло­гічних експертиз?

– У ролі експерта-психо­лога виступаю на судах уже близько семи років. Спочат­ку – в статусі фахівця-психо­лога, а з квітня 1997 р., коли в Інституті була створена від­повідна комісія, – як представник Інституту. В серед­ньому доводиться здійснюва­ти десь одну експертизу на мі­сяць. До речі, коли при цьому мені необхідне сприяння пси­хіатрів, я звертаюсь до спеці­алістів фірми “Медіком”.

– Був у вашій практиці випадок, коли внаслідок вис­новку експертизи сума мо­ральних збитків, призначена рішенням суду, разюче від­різнялася від тієї, яку вис­тавляє позивач?

– Це дуже цікавий прик­лад, особливо для журналіс­тів. У квітні 1999 р. в газеті “Московский комсомолец” була надрукована маленька інформація про те, що у зв’яз­ку з початком воєнних дій у Югославії всі українські авіарейси з Києва туди скасовано. Полетіти можна лише одним із югославських авіарейсів, квитки на які продає (і досить дорого) одна з українських авіакомпаній. Замітка була подана в дещо фривольному стилі. Вказана авіакомпанія одразу ж відреагувала судо­вим позовом, зажадавши ком­пенсації за моральні збитки 500 тис. грн. На замовлення позивача була проведена со­ціологічна експертиза, яка дала висновок (виходячи з ти­ражу газети, її впливу на чи­тачів, читацької аудиторії, се­ред якої були і ймовірні клі­єнти авіакомпанії), що авіа­компанії могло бути завдано матеріальної і моральної шко­ди на суму від 560 до 700 тис. грн. Але соціологи вказали – це лише в тому випадку, коли сам факт спричинення мо­ральних збитків буде встанов­лено. Редакція «МК» зверну­лася до нас із проханням провести психолого-лінґвістичний аналіз тексту. Лише кон­сультаційний (він є поперед­нім) експертний висновок нашої комісії факту дискре­дитації ділової репутації авіа­компанії і завдання їй мо­ральних і матеріальних збит­ків не підтвердив. Після мого роз’яснення в Арбітражному суді м. Києва, який розгля­дав цю справу, було ухвалено визначити відшкодування моральних збитків на суму 50 тис. грн. Ймовірно, повна, остаточна експертиза могла б навіть переконати суд у тому, що редакція взагалі не завда­ла моральної шкоди авіаком­панії. Але редакція, не бажа­ючи далі займатися судовою справою, вирішила виплати­ти ті 50 тис. грн. і поставити крапку. Таким  чином 450 тис. грн. “МК” вдалося “зекономити”. Тож хотів би підкреслити, що сучасне за­конодавство, всупереч поши­реній думці про його недоско­налість, при грамотному під­ході дозволяє, зокрема для ЗМІ, у разі необхідності уга­мовувати непомірні апетити тих, хто намагається поліп­шити своє матеріальне стано­вище за рахунок журналістів і їх видань.

– Пане Мирославе-Любомире, якщо психологічна експертиза буде узаконена як одна із ланок судочинства (а це, схоже, справа недалекого майбутнього), чи є в Україні відповідно підготовлені для цього фахівці?

– Саме зараз і триває обго­ворення цієї проблеми, в яко­му беруть участь наш Інсти­тут психології і вищі нав­чальні заклади мережі МВС України.

Мирослав-Любомир ЧЕПА,

зав. лабор. загальної та етнічної психології,

канд. психол. наук