На сучасному етапі розвитку суспільства, коли висуваються нові вимоги до кожного учасника ринкових відносин, крім необхідних для роботи ділових та особистісних якостей, знань, здібностей, вміння запам`ятовуватися відіграватиме далеко не останню роль (а можливо, навіть головну) для досягнення бажаного успіху. Інакше кажучи, своєрідність особистості, відображена в її зовнішніх даних, манері говорити, жестах, надалі, поєднуючись із сприйняттям цієї особистості іншими людьми, формує її імідж, що, в свою чергу, створює (у випадку позитивного образу) передумови для співробітництва з нею. Ці особливості міжособистісного сприйняття і необхідність мати «своє обличчя», запам`ятовуватися іншим, обумовлюють важливість вивчення явища іміджу.
Природу іміджу визначає В. М. Маркін у своїй праці «Я» як особистісна характеристика державного службовця». Він стверджує:
«Імідж – це не маска, не прикрашення свого професійного вигляду. В реальному житті, звичайно, існує й це. Але даний аспект в технології іміджу, на мій погляд, не головне. Стрижневе тут – можливість передати (через певні імідж-сигнали) інформацію про себе, про свої істинні, глибинні (особистісні й професійні) устої, ідеали, плани, діяльність».
В більшості праць імідж визначається як психологічний образ. В. М. Шепель, приміром, зазначає: «Імідж (image) в перекладі з англійської – образ. Це — візуальна привабливість особистості. Щасливий той, хто має від Бога привабливий імідж. Але, як правило, більшість заслуговує симпатію людей завдяки мистецтву самопрезентації».
Але тут необхідно пам`ятати наступне:
— далеко не кожний образ має відношення до іміджу;
— образ як такий ще не є ані цінністю, ані оцінкою.
У підручниках з основ психології управління імідж визначається як:
— зовнішній образ, що створюється суб`єктом управління з метою створити певне враження, викликати певні думки, ставлення до себе і до фірми, яку він очолює;
— сукупність властивостей, що приписуються суб`єкту управління пропагандою, рекламою з метою викликати певне ставлення до нього.
Дієвим засобом створення сприятливого іміджу є зміцнення інформаційних зв`язків суб`єкта управління, фірми з різними групами населення, місцевими органами, ЗМІ. В зарубіжній практиці такого роду діяльність носить назву «паблік рилейшнз».
Імідж особистості – найважливіша складова її авторитету. Поняття іміджу відображає сучасні вимоги до зовнішнього вигляду особистості, яка не лише спілкується зі своїми співробітниками, а й виконує функцію представництва групи, до якої вона належить, перед іншими соціальними організаціями, тобто підтримує престиж свого колективу. Тому зовнішність особистості, культура мовлення, манери, вигляд і культура одягу – все це є елементами її іміджу.
Серед нового покоління ділових людей важко зустріти людину, що свідомо ігнорує враження, яке вона справляє, і яка абсолютно не цікавиться думкою інших людей про себе.
Досягнення успіху — це показник того, що людина свідомо чи несвідомо створила свій позитивний образ, який допомагає їй у повсякденному житті. З цього випливає, що у кожної людини вже є свій імідж, бажає вона цього чи ні. Хоча слід зауважити, що далеко не в кожного він позитивний. Але кожен може, проаналізувавши всі свої позитивні й негативні якості, відкоригувати або змінити небажаний образ, і, таким чином, відновити або покращити своє становище як у діловому. так і в особистому житті.
Імідж – це образ, який включає як зовнішні, так і внутрішні характеристики: уявлення про соціальну роль, яку людина виконує в житті, стан і характер діяльності й навіть обставини особистого життя.
Імідж – це такі сторони особистості, які наочно демонструють – як вона сама себе підносить, яке враження справляє на інших людей.
Помічено, що близько 85 % людей схильні формувати свою думку про іншу людину на основі її зовнішнього вигляду.
Особливості одягу, манера поведінки можуть ставати джерелом певного повідомлення. Значення цього повідомлення не завжди розуміє і сама людина. Але для спостерігача воно є очевидним.
Зовнішній вигляд — фігура, одяг, манери, жести – це «візитна картка» особистості, однак вона є невіддільною від внутрішнього світу людини.
Імідж — явище багатогранне, а тому в його формуванні завжди бере участь не один, а кілька чинників.
Серед цих чинників можна виділити первинні й вторинні.
До первинних ми віднесемо ті чинники, які беруть участь у формуванні іміджу при першій зустрічі. Це такі явища, як самопрезентація, ефект «ореолу» і ефект первинності.
Самопрезентація – представлення себе за допомогою соціальне і культурно сприйнятних способів дії та поведінки, тобто формування думки інших про себе.
Суть ефекту «ореолу» полягає в тому, що позитивне враження, справлене людиною, спонукає суб`єкта до позитивних оцінок і тих якостей, які не представлені в сприйнятті. І навпаки, неприємне враження породжує, відповідно, негативні оцінки. Найчастіше ефект «ореолу» спостерігається тоді, коли суб`єкт сприйняття має мінімальну інформацію про особу, яку сприймає, або при сприйнятті людини, якій він симпатизує.
Ефект первинності — у сприйнятті людини людиною особливе значення має перше враження.
Вторинні чинники не другорядні за значимістю, але вони виникають лише з часом, тобто через певний час існування людини в колективі, коли її краще пізнають. До вторинних чинників можна віднести професійні та особистісні якості, здібності, знання, уміння, навички.
Зупинимося більш детально на самопрезентації як на одному з головних чинників створення позитивного іміджу особистості.
Самопрезентація – це досить новий термін у психологічній науці, до появи зазначеного поняття психологи говорили про важливість для досягнення бажаного успіху уміння продемонструвати себе з вигідного боку, щоб мати можливість впливати на оточуючих людей. Уміння подати себе, використовуючи свої реальні знання і якості — це не просто намагання про себе, а й здатність привернути увагу і віднайти шлях до визнання того, хто самопрезентується, як особистості, котра знає свої сильні й слабкі сторони. В. М. Шепель. відзначає, що самопрезентація «це уміння подати себе людям на сучасних вимогах етики й етикету спілкування, етики одягу, мімічної привабливості, манерах поводження. Самопрезентація виступає як внутрішньо властивий людині стиль спілкування з людьми, як наочне підтвердження гарного ставлення до них. Вона надто важлива при першій зустрічі. Однак можна припустити, що до ефективного самопредставлення схильні люди впевнені у собі й своїх силах, особистості активні, ті, хто має надію лише на свої власні сили. Саме тому однією з вимог до сучасної особистості виступає її активність, прояв діяльної й творчої натури».
Самопрезентація, або стратегія самоподання, виходить з того, що будь-яка людина зацікавлена у враженні, яке вона справляє на оточуючих. Певні аспекти поведінки майже спеціально спрямовані на встановлення, підтримання свого образу в свідомості інших, тобто прагнення відповідати цьому образу.
Р. Баумейстр виділив дві стратегії самопрезентації: «догоджаючу», яка спрямована на те, щоб виставити себе в сприятливому вигляді (підлаштовуючись під аудиторію) і одержати винагороду, і «самокоструюючу», що виникає з «бажання справити враження на інших тими якостями, які належать до «ідеального Я» суб`єкта»
Слід зазначити, що, говорячи про самопредставлення, ми не маємо на увазі поведінку, яка випливає із завищеної самооцінки, зарозумілості й відсутності почуття міри. Самопрезентація в даному аспекті – це не хвастощі, а уміння зацікавити людей своїми реальними особистими і професійно необхідними якостями. Вся складність феномена самопрезентації полягає в тому рівні зрілості людини, що дозволяє без фанфаронства подивитися на власну особистість і довести свою корисність для організації саме в конкретній діяльності.
Самопрезентація при першому знайомстві з особистістю може здійснюватися різними засобами. Первинну інформацію про людину співбесідник отримує з її зовнішнього вигляду, манери говорити і триматися і з того, як вона сама презентує себе. Крім того, завжди приємно спілкуватися з людиною, яка стежить за своєю зовнішністю, уміє говорити, з людиною порядною і тактовною.
Але, на превеликий жаль, навряд чи більшість дотримується правил культурного спілкування або звертає увагу в повсякденному житті на ті власні недоліки, зауваження щодо яких робить іншим. Дуже часто з великим задоволенням люди обговорюють помилки інших людей, зовсім забуваючи про свої власні. А саме від цієї різниці між знанням і використанням у власному житті залежить як ефективність самопрезентації на першому етапі формування позитивного іміджу, так і сприймання іншими людьми сформованого образу особистості загалом.
Отже, підіб`ємо підсумки.
Імідж — це складне соціально-психологічне явище, в основі якого лежать емоційно-поведінкові реакції особистості, індивідуально-характерологічні прояви і ділові якості, які вона демонструє в процесі спілкування та розв`язуванні певних завдань.
Створення іміджу — це досить тривалий процес, котрий проходить певні стадії, під час яких відбувається перехід від первинних вражень про людину до цілісного уявлення про неї. Як було з`ясовано, первинне враження, або одна з його складових – самопрезентація, має досить стійкий характер, а тому відіграє значну роль у подальшому формуванні іміджу.Література:
1. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Основы психологии управлення: Учебник. — Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.
2. Иосефович Н. Ты — босе! Как стать толковым руководителем: Пер. с англ. М. Ушаковой. — М.: Вече, Пер-сей, АСТ, 1995. — 383 с.
3. Кузьмин Й. Психотехнологии й эффективный менеджмент. — М.: Технологическая школа бизнеса — 1992. — 189 с.
4. Маркин В.М. «Я» как личностная характеристика государственного служащего. «Имидж госслужбы»: сб. науч. тр. — М., 1996
5. Общая диагностика Под ред. А. А.Бодалева, В. В.Столина. — М.: Издательство Московского университе-та, 1987. — 303 с.
6. Шепель В. М. Имиджелогия: секреты личного обаяния. — М., 1994
О. М. Пастушенко