Костюк Григорий
Як самопрезентація, так і ідентичність, не говорячи вже про їх поєднання, є сьогодні досить “модними” концептами для соціальної психології особистості. Тим часом помітимо, якщо самопрезентацію розуміти як поведінкове вираження емоційних і когнітивних елементів Я-концепції, а ідентичність або як синонім Я-концепції, або як її центральний конструкт, то ми, по суті, повернемося до дуже старої проблеми: “справжнього” і “несправжнього” Я, співвідношення соціальної ролі людини і self, де відбувається гра Я-для-Інших і переживання Я-для-себе і т.д. Для повноти картини можна додати ідею множинності — як “Я, що самопрезентуються”, так і “самоідентифікуються” – популярну сьогодні, і таким чином звернутися до думки У. Джемса, більш ніж столітньої давнини, відповідно до якої в людини стільки Я, скільки людей визнають у ній особистість.
Отже, повертаючи до нашої теми, спробуємо відповісти на запитання як пов`язані можливі віртуальні самопрезентації з реальною ідентичністю людини. Вважається, що участь у віртуальній комунікації може впливати на реальну ідентичність різними способами. Крім нових можливостей приналежності до соціальних категорій, віртуальна комунікація, завдяки таким своїм особливостям, як анонімність, невидимість і безпека, надає особистості можливість створювати мережну ідентичність цілком за своїм вибором. Невидимість означає можливість зміни зовнішнього вигляду, цілком редукувати невербальні прояви і, в остаточному підсумку, майже абсолютного керування враженням щодо себе. Звідси основна особливість віртуальної самопрезентації, що визнається більшістю дослідників – це можливість майже абсолютного керування враженням щодо себе [2].
Як може віртуальна самопрезентація бути пов`язана з реальною ідентичністю особистості? Можемо стверджувати, що самопрезентація у віртуальній комунікації являє собою здійснення бажань – сили і могутності, краси, належності, і т.п. Тому, з одного боку, віртуальна самопрезентація може відбивати бажання, незадоволені в реальному житті, тобто, бути прямим наслідком реальної ідентичності. З іншого боку, віртуальна самопрезентація може бути пов`язана з технічними особливостями віртуальної комунікації (має іншу форму в порівнянні з реальною самопрезентацією), а також її виразністю і навіть навмисну конфліктність, пов`язану з тим, що ніхто не хоче бути цілком анонімним і в результаті абсолютно ніким не поміченим. Відповідно до Дж. Сулера (Suler, 1997), ніхто не хоче бути цілком анонімним — абсолютно невидимим, без імені, чи ідентичності або міжособистісної взаємодії взагалі. Девіантна поведінка — це спосіб реакції на анонімність, що відбиває прагнення бути поміченим, хоча б навіть у негативній формі, чим бути абсолютно анонімним, непоміченим, невидимим, тобто, ніким. У конструктивній формі реакція на анонімність і недолік виразних засобів у віртуальній комунікації виявляється в тім, що мережні ідентичності наділяються перебільшеними, дуже виразними атрибутами сили, могутності, краси і т.п. [2]. Отже, як пов`язана віртуальна самопрезентація з реальною ідентичністю особистості? У вір-туальній комунікації, завдяки невидимості особистості, не виражені ті ознаки, що пов`язані з зовнішнім виглядом і виступає основою соціальної категоризації в реальному спілкуванні. Бажання тотальної анонімності може виражати незадоволеність реальною ідентичністю, а саме, тими її сторонами, що у віртуальній комунікації відсутні – стать, вік, соціальний статус, етнічна належність, зовнішня привабливість [2]. Б. Бекер називає можливість “утекти з власного тіла” одним з головних факторів, що мотивують участь у віртуальній комунікації.
Створення віртуальної ідентичності, що відрізняється від реальної, може бути пов`язане з незадоволеністю певними сторонами реальної ідентичності. У цьому випадку віртуальна самопрезентація може бути “здійсненням мрії, нездійсненної в реальності, мрії про силу і могутність чи про належність і розуміння”. У віртуальній комунікації стає можливим вираження заборонних у реальності агресивних тенденцій, висловлювання поглядів, що неможливо висловити в реальності навіть найближчим людям [6], вираження подавлених у реальності граней своєї особистості [5, 6], задоволення заборонних у реальності сексуальних спонукань [6], бажання контролю над іншими людьми, маніпулятивних тенденцій. Таким чином, віртуальна самопрезентація може служити вираженням подавленої частини своєї особистості чи задовольняти потребу у визнанні та силі. Задовольняючи потребу у визнанні та силі, люди створюють таку віртуальну самопрезентацію, що відповідає їх ідеалу “Я” і заміщає погане реальне “Я” [5, 6].
Однак, крім незадоволеності реальною ідентичністю, що відрізняється від реальної ідентичності віртуальна самопрезентація може створюватися з ряду інших причин. Створення мережної ідентичності, що відрізняється від реальної, може створюватися також для того, щоб випробувати новий досвід. Саме в цьому контексті поняття “експериментування з ідентичністю” найбільш доречне, тобто, мережна ідентичність, що відрізняється від реальної ідентичності, не тільки виражає щось, що вже є в особистості, але й може бути прагненням випробувати щось раніше не випробуване [5]. Відомо, що прагнення до подібного експериментування з ідентичністю, бажання спробувати себе в усе нових і нових ролях, випробувати новий досвід – особливість відкритої ідентичності, тобто, такого стану ідентичності, для якого характерний пошук альтернатив подальшого розвитку. Таким чином, множинність віртуальних ідентичностей може бути пов`язана з відкритістю реальної ідентичності. Між віртуальною самопрезентацією і реальною ідентичністю можемо спостерігати взаємовплив.
У завершення хотілося б підкреслити, що оцінка потенційних наслідків цього взаємовпливу (психологічних, соціально-психологічних, соціальних), як і будь-яка оцінка взагалі, невіддільна від ціннісного вибору самого дослідника. Так, наприклад, можливість експериментування з власною ідентичністю у віртуальній комунікації можна оцінювати з погляду перспектив самопізнання, що поглиблюється, а можна – з позицій “відходу” від реальної соціальної взаємодії в несвідомому страху втрати самого себе. Ми навмисно уникали подібних глобальних інтерпретацій, пам’ятаючи класичне попередження Макса Вебера — “наука може дати відповідь на всі питання, крім найбільш важливих для нас: що робити і як жити”…
Література:
1. Balsamo, A. Signal to noise: On the meaning of cyberpunk subculture // Communication in the age of virtual reality. LEA`s communication series. (Frank Biocca, Mark R. Levy, Eds.), pp. 347-368. Lawrence Erlbaum Associates, Inc, Hillsdale, NJ, US, 1995.
2. Reid, Elizabeth M. Electropolis:Communication and Community On Internet Relay Chat. 1991.
3. Shields,-Rob (Ed) Cultures of internet: Virtual spaces, real histories, living bodies. Sage Publications, Inc; London, England; 1996.
4. Sinnirella, M.Exploring temporal aspects of social identity: the concept of possible social identities// European Journal of Social Psychology,1998, vol. 28, № 2, p. 227- 248.
5. Turkle, Sh. Constructions and reconstructions of self in virtual reality: Playing in the MUDs// Culture of the Internet. (Sara Kiesler, Ed.), pp. 143-155. Lawrence Erlbaum Associates, Inc., Publishers, Mahwah, NJ, US, 1997.
6. Young K. S. What makes the Internet so addictive: Potential explanations for pathological Internet use? Paper presented at the Annual Meeting of the American Psychological Association, Chicago, IL, August, 1997.