“У вишуканий сосуд стосунків двох людей улити бурхливу масу пристрасті та потягу, довести до ки-піння та трохи охолодити життєвими труднощами ( щоб вийшли зайві вибухові гази невитриманості, люті, егоїзму ); додати молоко ніжності з ароматом захоплення; процідити відвар розсудливості (відді-ляючи байдужість), настояний на маслах великодушності; всипати щіпку турботи, подроблену самопо-вагу та довіри цілу пачку; концентрат “Я” розчинити в “Я” іншого з додаванням еліксиру пізнання та влити в основну масу, прикрасити великим пір’ям фантазії та рожевими хмаринками натхнення. Прип-рава романтики, пудра сентиментальності та порошок авантюрності за смаком. Бажано додати такі компоненти, як кристалик щирості та зернятка стійкості та терпіння, які забезпечать тривале зберігання продукту у неблагополучних умовах. Варити до готовності. Подавати як безцінний, розкішний та рідкіс-ний скарб. Справжній смак можуть відчути та оцінити дві людини, які беруть участь у спільній трапезі. Пересичення приводить до псування продукту. Зберігати у серці, боронити розумом, захищати тілом “.[2]
Л.Д. Шнейдер
У наш час все більше і більше молодих людей не вступають до шлюбу на початку своїх стосунків або зовсім не оформлюють їх юридично. Вони живуть разом зі своїм партнером, спільно ведуть господарство, вирішують різні побутові проблеми. Раніше це засуджувалося суспільством, вважалося ненормальним, аморальним, пога-ним. Але час проходить, змінюється середовище, змінюється наше ставлення до нього, і те, що мало ярлик “по-ганого та ненормального”, сприймається вже не так негативно. Мабуть саме тому, говорячи про інтимні міжо-собистісні стосунки ми все рідше можемо почути, що для того, щоб жити разом, необхідно оформити свої стосунки юридично, тобто одружитися, “як це роблять усі нормальні люди”.
Назва незареєстрованого життя разом “цивільним шлюбом” термінологічно є неправильною. Адже саме за-конний, зареєстрований шлюб і є цивільним, громадянським. Р.Зідер такі стосунки називає “неподружнє сімейне життя” [2] і вважає, що незареєстроване життя разом може слугувати шлюбом-спробою, специфічним тренінгом, де партнери мають нагоду краще пізнати один одного, а також спробувати налагодити сімейну взаємодію перед тим, як прийняти кінцеве рішення; а може бути альтернативою традиційному шлюбу, де відсутність юридичного оформлення стосунків є свідомим рішенням обох партнерів. У першому випадку такі стосунки досить швидко закінчуються чи розривом, чи весіллям. У другому випадку вони можуть тривати роками, партнери можуть мати дітей, тобто відрізнятися від шлюбу лише відсутністю весілля.
Весільна церемонія – це відголосок давніх часів, коли священнику платили, щоб отримати від нього благос-ловіння з приводу різних подій та випадків. Тоді все у суспільному житті повинно було бути освяченим свя-щенником, вимагало принесення жертви, яка б продемонструвала покірність та лояльність суворому небесному правителю, що без цієї податі міг дуже розлютитися і зіпсувати всі плани своїх створінь. Незважаючи на те, що з тих пір “багато води утікло”, більшості з нас дуже до серця ця традиція, ми чипляємось за неї, чипляємось за уявлення про шлюб тих прадавніх часів, не замислюючись при цьому, чому так робимо, чому чекаємо, що саме ця церемонія, освяченість її Богом чи державою забезпечить кохання на все життя та дасть впевненість, що партнер нікуди не дінеться, що “він довіку тепер мій”.
Звичка розраховувати на “магічну” дію весільного ритуала як гаранта щасливих стосунків надає обом партнерам хибного почуття безпеки, яке не дозволяє їм усвідомити та прийняти на себе всю відповідальність за розвиток своїх стосунків.
Але ж двоє стають частинами життя один одного не тому, що отримали благословіння професійного свя-щеннослужителя чи підписали папір, а тому, що кохають один одного, що хочуть бути завжди разом, що це – найбільш жаданий для них стан на цей час. Якщо ж вони не підходять один одному, не допоможуть ніякі обіцянки, підписи, штампи та весілля – їх союз буде нестабільним весь час, поки вони будуть разом.
Зрозуміло, не всі шлюбно-сімейні стосунки, на жаль, закінчуються в глибокій старості смертю партнерів. “ І жили вони довго и щасливо, і померли в один день, і були поховані в одній могилі ”. Дуже часто стосунки просто рвуться, залишаючи після себе в серцях людей, що колись кохали один одного, відчай, зневіру, біль, перетво-рюючи обох партнерів з коханців-щасливців на психологічних калік, що потребують допомоги.
Багато в чому розрив шлюбно-сімейних стосунків є наслідком помилкового вибору партнера. Не так давно шлюбних партнерів обирали батьки, керуючись найчастіше мотивом вигоди, а не бажанням щастя своїм дітям чи їх коханням, зараз ми одружуємося з тими, кого вибрали самі. Часто ми обираємо погано, і, може бути, в деяких випадках батьки змогли б зробити це краще за нас. І хоч ми одружуємось тому, що відчуваємо до свого обранця шалене кохання, ми часто не зовсім чітко собі уявляємо, що ж воно таке.
Але як людина може знати, що правильно обирає собі партнера для шлюбу? Вона переживає якесь почуття і приймає його за кохання. Партнери можуть переживати ейфорію, трансцедентальні, змінені стани свідомості, єдність один з одним. Але такі почуття можуть викликатися не лише коханням, а й психологічним союзом, коли двоє людей емоційно дуже добре себе почувають разом, тому що кожен з них має те, чого не вистачає іншому. Як в математиці, протилежні заряди притягуються, але часто це невротична, а не психологічна сумісність.
Інша проблема. Двоє людей зустрічаються, відчувають закоханість, єдність, бажання бути завжди разом. Вони лізуть із шкури геть, намагаючись себе продемонструвати якомога краще, висвітити свої найкращі якості, їм здається, що в них багато спільного, що вони не зможуть жити один без одного, що вони кохають один одного. Вони одружуються, не розуміючи, що кохають вони не реальних людей, а ідеалізовані, видумані образи себе та іншого.
І так буває дуже часто. Люди одружуються тому, що відчувають взаємну згоду на основі сексу, ідеалізації, почуття захищенності, симбіотичної взаємодоповнюваності своїх емоційних проблем, вважаючи все це кохан-ням. Потім проходить деякий час, партнери живуть разом і приходять до дивного, вражаючого відкриття, що взагалі не знали один одного. Штучний образ одного був закоханий в штучний образ іншого, в роль, яку грав інший, а не в реального партнера, шлюб був укладений між людьми, якими майбутня подружня пара себе лише уявляла. Вони не тільки змінилися за час шлюбу, але й не дуже добре знали себе, коли робили свій вільний вибір.
Буває ще гірше, коли в основі вибору партнера та будування стосунків лежить сподівання, що партнер врятує від матеріального або душевного неспокою, вирішить проблеми, а кохання…, кохання — це лише забаганка, фантом, який придумали люди, щоб їм було про що мріяти. Такі стосунки приречені з самого початку. Згідно досліджень американських психологів (С.Стернберг, З.Рубін та ін.), вони не будуть задовольняти ні одного з партнерів, тому що саме кохання сприяє створенню довготривалого щасливого союзу, саме воно є киснем, що дає партнерам сили переборювати та перемагати будь-які негаразди у сімейному житті.
Існує багато різних проблем інтимних міжособистісних стосунків та здійснення оптимального вибору парт-нера. Мені здається, що деякі з них можливо вирішити за допомогою незареєстрованого шлюбу. Адже життя разом допоможе краще пізнати партнера, свої почуття до нього, перевірити правильність свого вибору.
Такі стосунки, безумовно, не стануть гарантом майбутнього сімейного щастя, але допоможуть більш відпо-відально, свідомо зробити свій вибір та зменшити вірогідність розлучення.
Звичайно, розгляд цивільного шлюбу як однієї з форм шлюбно-сімейних стосунків не є пропозицією забути про закон та порядок і почати поводити себе неупорядковано. Однак, прийшов вже час нам зрозуміти, що не закон і мораль є ключем для створення міцних зв’язків та успішних шлюбів. Не можна сказати, що незареєстровані стосунки простіше, бо в них не існує моральних правил. Скоріше навпаки, в цих стосунках кожен з партнерів достатньо вразливий, щоб повністю розкритися перед партнером, і достатньо співчутливий, щоб розуміти та поважати його внутрішній досвід. Це зовсім не легко, потрібна неабияка мужність та відвага, щоб довірити свої почуття, себе, свій внутрішній світ партнеру, а ще потрібна неабияка сила, щоб прийняти його чесність та прямоту.
Це дуже важка праця і іноді просто розписатися набагато простіше. Часто акт одруження є прикриттям не-достатньості загальної чесності та щирості. Нам здається, що після одруження нам вже не доведеться мати справу зі своїми страхами, секретами, тревогами, сумнівами та з відмовами, очікуваннями і недовірами іншого. Але такі хибні сподівання заважають не тільки стосункам, а й особистісному розвитку. Особистий розвиток — це довгот-ривале пізнання та навчання себе для того, щоб еволюціонувати до внутрішньої гармонії, рівноваги, дисципліни та спонтанності, кохання та самостійності. Це дійсно велика праця усього життя, Велике Роблення – знати себе та свого партнера. Але саме за допомогою цієї довготривалої позитивної зміни моногамність не перетворюється на монотонність. [ 1 ]
Постійно розвиваючи себе, партнери розвивають свої взаємостосунки. Досліджуючи себе самих та один од-ного, вони свідомо вирішують, яким вони хочуть бачити свій союз і, прямуючи до цього, приймають на себе повну відповідальність за своє рішення.. Це завжди рівноправне партнерство, яке весь час постійно розвивається і яке має на меті персональний розвиток кожного з партнерів як особистості.
Кожний такий союз, кожні такі шлюбно-сімейні стосункі, незалежно від їх форми, є тільки і саме тим, чим їх вирішила зробити дана пара. Партнери приймають на себе відповідальність за те, щоб їх любовний зв’язок ро-звивався так, як вони цього хочуть, а не перекладають її один на одного, долю, Бога, суддю і т.д. і не сподіваються, що сам факт одруження забезпечить їм щасливі стосунки.
Якщо підсумувати все вищесказане, можна зробити дещо спрощений, але цілком вірний висновок, що ус-пішність взаємостосунків, те, якими вони будуть — щасливими чи нещасливими, довготривалими чи коротко-часними – залежить лише від партнерів та їх зусиль і зовсім не пов’язане з тим, яку вони форму мають.
Шнейдер Л. Д. в однієї з своїх робіт наводить рецепт зілля, яке, на його думку, може стати запорукою успіху будь-яких інтимних міжособистісних стосунків, яке мені особисто дуже подобається і яке приведено на початку статті.
Список використаних джерел:
1.Милдмэн Луис В. Мистический секс. Пер. с англ. – К.: “София”,Ltd, 1996. – 288с.
2.Шнейдер Л. Д. Психология семейных отношений. Курс лекций. – М.: Апрель-Пресс, 2000. – 512с.
Кляпець О.Я.,
Інститут соціальної
та політичної психології м.Київ