«НА ПОЛІ БОРОТЬБИ ВОЛІ З ДОЛЕЮ»
(М.Чижевський)
Що стає з нашим світом, коли входить в наше життя тяжке захворювання? Тяжка хвороба – це перш за все не-стача синхронності та інтеграції, це життя, що обмежене в своїй свободі. Замість розширеного “Я”, його відкритості, креативності, хвора людина попадає в пастку. Лібідо здає свої позиції і це посилює страждання та самотність. За-мкнення на собі тяжко виносити. Хвороба часто капсулює людину, розриває ії людські зв’язки. Часто це супрово-джується гострим переживанням – почуттям лімінальності., своєї інаковості. Все здається не маючим сенсу, тому що не залежить від твого вибору, твоєї волі, твого бажання. Цей стан паралізує особистість.Вся психосоматична система стає надмірно нерівноважною, підривається розуміння свого призначення, почуття ідентичності, почуття свого “Я”. Фоном виступає хаос почуттів страху, гніву, відчаю…
Тяжке захворювання – це криза екзистенції. “Я” повинно не тільки визнати той факт, що воно стикається зі світом, який живе своїми законами, але й прийняти неминуче. Основна тема душі в цій кризі –страждання та смерть.
Тут є дуже тонкий і важливий момент. Людина нічого не може зробити, від неї нічого начебто не залежить. Ій так здається. І це дійсно так. Але саме тут приховується парадокс – від людини не залежить змінити минуле, але вона може стати хозяїном майбутнього, може так організувати своє сьогоденне життя, щоб стати його творцем. Саме тут центр психологічної підтримки як психотерапевтичної діяльності. Ми знаємо, що стан смислової та семантичної невпорядкованості та хаосу розв’язується або 1) зниженням рівня організації життєвого світу особистості, і тоді життя здійснюється в неупорядкованому середовищі, або 2) створенням нового життєвого світу, і в такому разі він повинен бути світом більш високого рівня складності і порядку, оскільки будується на грунті набутого нового досвіду особистості і тих нових смислів, які цей досвід містить у собі. Тактика психологічного впливу полягає в тому, щоб організувати пошук сенсу життя не навпаки, а завдяки досвіду переживань, використовуючи його унікальність для осмислення та переосмислення якості смислу і цілі людського життя, розуміння призначення та можливостей людини у світі.
Нам відомі випадки, коли людина сама долала складність ситуації, що пов’язана з психосоматичною кризою. Але це буває не так часто. В умовах психосоматичних складностей людина так багато потерпає втрат, особливо енер-гетичних, що дуже тяжко оволодіти самим собою та ситуацією, адже перед тяжкохворою людиною стоїть дуже складне енергоємке завдання – будувати життєвий простір в якісно нових умовах, мобілізувати внутрішні ресурси для трансформації себе та свого світу. Слід зазначити, що тяжка хвороба ставить умови до повної перестройки життєвого простору. Ці умови нетривіальні – треба долати складнощі, якими б вони не були .
Саме тут необхідна підтримка групи (інформаційна, енергетична), підтримка, яка допомагає пройти шлях крізь хаос переживань до поступового іх усвідомлення, упорядкування. Особлива роль при цьому – підтримка “рівними рівних”.
Підтримка “рівними рівних” – це особливим чином організоване спілкування, в процесі якого створюються умови для саморозкриття і взаєморозуміння людей, які об”єднані спільним досвідом переживань, спілним психо-соматичним досвідом. Підтримка “рівними рівних” – це спілкування, в якому вас Чують та Розуміють (спілний досвід станів та почуттів), тут допомагають подолати почуття страху, ізольованості, знаходити нові орієнтири в житті, ставати більш впевненими в протистоянні захворюванню, переживати цілющу силу людської єдності і т.і. Такого роду спілкування націлено на організацію особливого психотерапевтичного простору, саме на його створення і націлена група рівних, об’єднаних спільною психосоматичною та екзістенційною проблематикою.
Психотерапевтичний простір – це таке середовище, яке дозволяє людині бути самою собою, експериментувати, творити нові шляхи, нові напрямки в своєму розвитку, перетворювати себе та конструювати нову якість життя в ситуації (режимі) захворювання. Це середовище спрямоване безпосередньо на психологічний та соціальний простір його учасників. Воно може бути спонтаним, або організованим психологом. Психотерапевтичний простір дозволяє людині зустріти себе на різних рівнях її психіки, експериментувати та творити новий життєвий світ (генерирувати нові начала для складаючих її життєвого світу). Таким чином, психотерапевтичний простір дає інформаційно-енергетичну підтримку та належний контроль.
Основний смисловий нерв психотерапевтичного простору – ідея Зустрічі. Ця ж ідея стає основною темою підтримуючої поведінки групи.
Зустріч, — за о. Антонієм кажучи,- це подія, коли один чи декілька людей, які знали чи не знали один одного , але раптом на якийсь глибині зустрічаються та зостаються разом. Тоді ми говоримо: “Зустріч відбулася”. Мартін Бубер, який дуже тонко відчував прозорість події-зустрічі, писав, що “справжнє (автентичне) наповнене сьогодення є лише тоді, коли здійснюється присутність, зустріч, відношення”, “всяке справжнє життя є зустріч” Дуже часто для того, щоб це усвідомити, необхідно пережити НІЩО в умовах НІЩО та НІКОЛИ. В таких екзистенційних станах відбуваються зустрічі – інколи нищівні, а інколи цілющі відкриття (одкровення) – зустрічі з новим несподіваним “Я”, по-новому пережитим, побаченим “ТИ”, відбувається зустріч зі своєм тілом, з новими смислами та значеннями, новими вчинками, діями, новими проявами активності.
Задача групи — здійснити ці зустрічи на глибині, там де вони є подією, яка преобразує людину та її життя. Група може організувати такий психотерапевтичний простір, в якому ці зустрічі можливі, в якому є умови для того, щоб зібрати всі внутрішні ресурси для мобілізації, віднайти нові способи протистояння, відкрити нові смисли і почати будувати новий життєвий світ. Атмосфера свободи і безпечності, відкритості і довіри, які створює група, допомагає людині розкритися, почати експериментувати, шукати нові шляхи взаємодії зі світом, з другими людьми, з самим собою. І це дуже важливо, в процесі групового спілкування створюються умови для “мовної, символічної переробки внутрішнього душевного досвіду – його “означення”, тобто перестроювання (перебудування) хаосу суб’єктивності в символічний порядок, мовний семантичний космос” (Жак Лакан). В результаті означення, озвучення, артикулю-вання внутрішнього досвіду реконструюється, здійснюється новий спосіб розуміння себе, свого міста у світі і таким чином трансформуються, змінюються переживання минулої ситуації, формується готовність почати жити якісно по-новому, створюються установки на перетворення свого життя, на його преображення.
Психотерапевтичний простір, який генерирується групою, допомагає “зустріти янгола надії в хаосі відчаю та безумства”. В цьому просторі будується реальність, яка робить світ більш надійним для життя, тому можливо шукати ШЛЯХ, на якому здійснюються цілющі зміни, ті зміни, які є перш за все зміни внутрішні.
Які прояви психотерапевтичного простору, на що спрямовує група своє зусилля, на що вона впливає?
Модель складається з 4 елементів, які є векторами напрямку психотерапевтичного простору: особистість (зустріч з самим собою на новому рівні); спілкування (зустріч “Я-ТИ”, з співбесідником); психосоматична мобі-лізація (зустріч зі своїм тілом); діяльність (зустріч з новими смислами та значеннями, новими формами активності).
На що спрямовані зусилля групи? По-перше, на те, щоб проініціювати процес самопізнання та самоприйняття (1); по-друге, відкрити нові комунікаційні канали, тобто спробувати освоїти спілкування на якісно новому рівні, модифікувати типи взаємодії (2); по-третє, мобілізувати внутрішні ресурси для протистояння хворобливості (3); по-четверте, активізувати процес пошуку нових шляхів самореалізації особистості.
Як цілі досягаються? Це здійснюється в процесі роботи з образом “Я”, самооцінкою, самовідношенням (1), через саморозкриття, активне слухання та освоєння інших комунікаційних каналів (2), через усвідомлення взаємозв’язку тіла та душі (психосоматичної єдності), через засвоєння знання про соматичну недостатність та її зв’язок з психікою, нашим “Я”, через відкриття нових способів і стратегій в протистоянні захворюванню (3), через пошук та породження нових смислів та мотивів життєдіяльності, через перебудову сфер діяльності, коли ми для себе визначаємо головне та другорядне.
Все це в кінці кінців приводить до реінтеграціі особистості на якісно новому рівні (особистість переходить на новий виток своєї долі). І тепер стає можливим будування нового життєвого світу, нового Універсуму.
Група в такому її баченні охоплює основні аспекти світопереживання і життєдіяльності і таким чином укорінюється в свідомості особистості як внутрішній образ, який залишається джерелом підтримки навіть тоді, коли учасник групи знаходиться за її межами. Слід зазначити, що народжене в психотерапевтичному просторі нове життєве начало – новий світ – може мобілізувати психосоматичні ресурси і породити нові смисли життя при пси-хосоматичному дисбалансі.
Таким чином, в процесі взаємодії “рівними рівних” створюються умови для самоприйняття, самопізнання, корекції самооцінки (Зустріч зі своїм “Я”); для відкриття нових комунікаційних каналів (Зустріч з другим “Ти”, з співбесідником); для усвідомлення психосоматичної цілісності та мобілізації психосоматичних ресурсів (Зустріч зі своїм Тілом – Душею): для пошуку нових форм активності (Зустріч з новими смислами та зі своїми шляхами самореалізації). В основі моделі – ідея створення психотерапевтичного простору, яке виступає середовищем, в якому стають можливими чотири зустрічі, що зумовлюють різного рангу вибори – ситуаційні і надситуаційні (трансцендентні).
Карпиловська С.