Питання про те, як впливає і до чого призводить демонстрація на кіно- та телеекранах сцен насильства, нині не має однозначного та загальновизнаного рішення. Різноманітні підходи до вивчення цієї проблеми можуть бути віднесені до двох протилежних точок зору. Згідно з першою, екранне насильство зумовлює реальне насильство, збільшуючи жорстокість та агресивність у суспільстві. Згідно з другою, демонстрація сцен насильства не має негативних наслідків і не впливає на виникнення проявів деструктивності. Зазначимо, що остаточне та однозначне визначення впливу демонстрації символічного насильства має не тільки наукове, але й практичне значення. Якщо екранне насильство дійсно несе в собі небезпечний для суспільства де-структивний потенціал, то слід негайно розробляти та впроваджувати відповідні заходи для запобігання руйнівних тенденцій. У зворотному випадку, тобто у разі відсутності значущого зв’язку між демонстрацією насильства та насильством у суспільстві, розмови про шкідливість показу сцен насильства слід припинити, визначивши їх пустою балаканиною.
Початок систематичним дослідженням і науковому осмисленню впливу демонстрації насильства був покладений у 1928 році У.Шортом. З тих пір було проведено десятки сотень різноманітних досліджень. Розробкою цієї проблеми плідно займалися А.Бандура, Л.Берковиц, Р.Берон, В.Белсон, Дж.Гербнер, Л. Ерон, Х.Хіммельвейт, Л.Хьюсманн, К. Хенніген , Д. Філіпс та багато інших. Для з’ясування впливу екранного насильства використовувалися такі методи, як лабораторний та природний експеримент, спостереження, глибинне інтерв’ю, контент-аналіз змісту інформації, аналіз документів (архівний метод), кореляційний аналіз тощо. Сутність експерименту — основного та найбільш поширеного методу — полягала в тому, що дос-ліджуваним пропонували переглянути інформацію з елементами насильства, а потім вивчали їх поведінку та психологічні характеристики. Іноді в цих дослідженнях використовували контрольну групу, якій пропонували для сприймання інформацію неагресивного змісту, щоб потім порівнювати результати основної та контрольної груп. В експериментальних дослідженнях вивчався як вплив однієї демонстрації агресивної відеопродукції, так вплив тривалого показу сцен насильства (тиждень, місяць), проводились як зрізові, од-номоментні виміри наслідків екранного насильства, так і лонгітюдні експерименти, що тривали понад 20 років. Для з’ясування представленості агресивних повідомлень у мас-медіа вчені підраховували кількість сцен насильства на екранах за певний часовий проміжок, виокремлювали та фіксували певні складові їх змісту. В окремих дослідженнях аналізувалися комунікативні звички та уподобання глядачів екранного насильства, визначалися якісні та кількісні параметри сприймання. Архівні дослідження були спрямовані на встановлення зв’язку між проявами деструктивності в суспільстві (кількість правопорушень, самогубств тощо) та діяльністю засобів масової інформації.
Як засвідчили результати проведених досліджень, демонстрація та сприймання сцен насильства призво-дять до того, що шляхом вікарного навчання, тобто навчання через спостереження, глядач засвоює нові форми агресивної поведінки, навчається тому, як та куди наносити удари, які засоби застосовувати для завдавання шкоди іншій людині. У цьому випадку засоби масової інформації виконують роль вчителя шаблонів агресивної поведінки. До ролі учнів у засвоєнні таких уроків мас-медіа схильні найбільшою мірою діти та підлітки. Набуті знання агресивної поведінки діти відразу намагаються застосувати у реальному житті. Згадаємо випадок, що стався у благополучній і неагресивній Норвегії в 1994 році. Тоді діти, наслідуючи героїв дитячого телевізійного шоу, закидали камінням, побили ногами і залишили замерзати на снігу свою 5-літню подружку по іграх. Автори цього шоу, яке, до речі, відразу заборонили для показу у трьох скандинавських країнах, мабуть не знали, що демонстрація широкій аудиторії певних форм поведінки незалежно від художніх задумів призводить до появи таких саме форм у реальному житті. Так було і раніше, наприклад, коли збільшилася кількість самогубств після появи «Страждань молодого Вертера» Гете, так є і нині, коли після показу, особливо з детальним описом, деструктивних дій (знущань, самогубств, жорстоких убивств) збільшується кількість подібних дій у реальному житті. Відомі також і випадки зменшення кількості асоціальних дій після того, як мас-медіа переставали передавати інформацію про них. Так, реалізація домовленості не показувати розбещених уболівальників, які голими бігали по стадіону під час проведення футбольних матчів, призвела до зникнення таких випадків.
Мас-медіа, витвори мистецтва не тільки відображають життя, але й творять його. Те, що демонструється широкій аудиторії, в тому числі й насильство, може стати частиною життя. За даними американських пси-хологів, кожні 9 з 10 опитаних американських ув’язнених вважають, що телевізійні програми з описом злочинів можуть навчити новим кримінальним трюкам, а кожні 4 з 10 сказали, що робили спроби скоїти деякі злочини, які вони колись побачили на екрані телевізора.
За яких же умов демонстрація символічного насильства призводить до появи у дітей та підлітків де-структивної, агресивної поведінки?
Для того щоб відбулося копіювання агресивної поведінки, дитина повинна адекватно сприймати те, що відбувається на екрані, розуміти, хто герой, а хто злодій та сутність конфлікту між ними. Необхідно, щоб герой, який демонструє на екрані агресивну поведінку, мав певний потенціал для позитивної оцінки, і глядач ототожнив себе з ним, щоб засоби здійснення екранного насильства відповідали психофізіологічним влас-тивостям дитини, а потенційний об’єкт агресії асоціювався з жертвою агресії у переглянутому фільмі або передачі. Вплив екранного насильства збільшиться, якщо глядач захопиться сюжетом фільму, буде пере-живати сильне збудження, а події фільму стануть для нього «реальними» і він буде уявляти себе їх активним учасником.
Ефект копіювання дитиною демонстрованих агресивних форм поведінки, як правило, є короткочасним. Присутність дорослого під час перегляду інформації з елементами насильства, контроль за поведінкою дитини після сприймання нею символічного насильства зменшує ймовірність виникнення деструктивних дій у дитини, а обмін враженнями від переглянутого між дитиною та дорослим, пояснення дитині наслідків використання агресивної поведінки може звести нанівець копіювання дитиною сприйнятих форм агресії.
Крім копіювання агресивної поведінки істотним наслідком сприймання екранного насильства може стати і зменшення контролю над агресивною поведінкою, зняття заборони для проявів агресії. Надивившись сцен насильства, дитина може менше себе стримували у бажанні завдати шкоду людині, що схожа на жертву з фільму. Спостереження екранного насильства активізує у глядача думки, почуття та спогади, пов’язані з насильством, що, у свою чергу, збільшує ймовірність агресивної поведінки. «Я можу вести себе агресивно, тому що всі так роблять» — саме навколо цього судження можуть розгортатися думки глядача. До того ж частий перегляд інформації з елементами насильства сприяє і втраті емоційній чутливості до насильства та до ознак чужого болю. Жертва насильства перестає викликати співчуття. Людина звикає до насильства та його наслідків, вона перестає сприймати його як особливу, виключну форму поведінки, воно стає звичним і бу-денним.
Ще одним значним наслідком сприймання екранного насильства є зміни образу реальності. За результа-тами досліджень, оточуючий світ для тих, хто протягом тривалого часу отримував інформацію з елементами насильства, сприймається як ворожий по відношенню до них. У таких людей загострюється почуття загрози, і як наслідок — очікування нападу та високий рівень готовності агресивно йому протистояти. Іноді результатом сприймання інформації, що містить елементи насильства, може стати виникнення почуття страху, яке призводить до конформізму, появі бажання підкорятися силі та формуванню пасивного ставлення до не-справедливості.
Внаслідок сприймання символічного насильства агресивна поведінка може стати нормою у вирішенні різноманітних проблемних ситуацій. Засвоєння глядачем смислів, на яких будується сюжет фільмів, напри-клад таких як: “На силу відповідати силою”, “Для встановлення справедливості — убивати”, “Агресивна поведінка — найкраща форма задоволення своїх потреб” і таке інше, формують у нього конкретні агресивні установки та за певних умов зумовлюють поведінку.
Отже, підсумуємо вищесказане. Негативними наслідками демонстрації можуть стати копіювання агре-сивних форм поведінки, зняття або зменшення заборони використання агресивних дій, зменшення чутливості до проявів та наслідків насильства, зміни індивідуальної картини світу, виникнення страхів та нових норм поведінки. Якою ж мірою мас-медіа відповідальні за виникнення негативних наслідків демонстрації символічного насильства? Чи зумовлює тільки їх діяльність збільшення насильства у суспільстві?
На нашу думку, засоби масової інформації активізують, але однозначно не зумовлюють прояви людської деструктивності. Візьмемо, наприклад, такий прояв деструктивності як агресивність. Дійсно, сприймання інформації, що містить елементи насильства, збільшує агресивність. Проте, на виникнення агресивної пове-дінки не меншою мірою впливають і такі фактори, як агресивні моделі поведінки батьків, фрустрованість, здійснений на індивіда напад або його провокація, вплив групи тощо. Сприйняття символічного насильства виступає лише тільки одним із чинників виникнення агресії, і цей чинник не є головним. Це по-перше. По-друге, насильство, на жаль, є не тільки на екрані. Заборона показу символічного насильства не вирішить проблему приборкання деструктивних тенденцій у суспільстві. Феномен “насильство”, як і його показ, має глибинне соціальне та індивідуально-психологічне підґрунтя. Не виключено, що насильство неможливо взагалі викорінити, а можливо тільки зменшити.
По-третє, потяг до руйнації та жадоба до життя мають зворотний зв’язок. Чим більше людина прагне до життя, чим повніше життя реалізується, тим слабкіші руйнівні тенденції. На особистість, внутрішньо гармо-нічну та всебічного розвинуту, що не має деструктивних внутрішніх конфліктів та травматичного досвіду, негативні наслідки впливу екранного насильства є несуттєвими. Негативним наслідком демонстрації у мас-медіа символічного насильства для такої людини можуть стати дії іншої людини, яка під впливом сприйнятої інформації здійснює проти неї агресивні дії.
Слід зазначити, що іноді сприйняття інформації з елементами насильства може мати компенсаторну фу-нкцію. У фільмах глядач може почати бачити відображення своїх неусвідомлюваних внутрішніх конфліктів, що виникли внаслідок отримання психологічної травми та появою бажань помсти, розплати тощо. Сприй-мання таких фільмів хоча і не вирішує внутрішніх проблем, проте може зменшувати їх актуальність. Іноді для підлітків перегляд фільмів з кровожерливих сценами насильства стає засобом перевірити себе. Зуміти ви-тримати жахливі сцени насильства, залишаючись у позиції стороннього спостерігача, — саме такий мотив може спонукати підлітків до сприймання інформації з елементами насильства. При появі інших шляхів самоствердження цей мотив зменшується або зникає.
Що саме в змісті інформації впливає на глядача?
Для відповіді на це запитання розглянемо складові змісту інформації, що містить елементи насильства. В інформаційному середовищі символічне насильство представлено головним чином у художніх та телевізійних фільмах. Фільм завжди має певний сюжет, навколо якого розгортаються події, та розкриває певну тему, як то війна, поліцейські історії, життя мафії, бойове мистецтво, вестерн тощо. Тема задає загальне спрямування фільму. Тематика та сюжет фільмів можуть торкатися питань та проблем, що виходять за межи світо-сприймання дітей та підлітків. До таких “дорослих” тем можуть бути віднесені такі теми як: зґвалтування, страта, самогубство, вживання наркотиків, здійснення тяжкого та немотивованого злочину, сімейні сварки зі сценами насильства тощо. При зосередженому сприйманні фільмів такої тематики у дитини можуть виникати запитання, відповіді на які вона, знаходячись на певному рівні психічного розвитку, знайти не може. Тому наявність у фільми “дорослої” теми може стати підставою для обмеження його показу дітям.
Фільм будується на художньому задуму та покладених в основі сюжету ідей, що складають його смислову складову. Смисли, що закладено у фільмах, можна представити у формі певних суджень, наприклад таких як : “Хто сильний — той і правий”, “Ворогів слід убивати”, “Око за око, зуб за зуб” тощо. Засвоєння таких смислів призводить до появи у глядача норм та правил агресивної поведінки, уявлень про те, що слід і чого не слід робити, на кого нападати і кого та чого боятися. До речі, той факт, що у Гонконгу більшість бойовиків про боротьбу з мафією знято на студіях, що їй і належать, не є таким парадоксальним, як здається на перший погляд. І справа не тільки в тому, що знімати такі фільми вигідно, але й у тому, що такі фільми формують у глядачів уявлення про силу та значущість злочинних угрупувань, призводять до появи певних очікувань та побоювань, викликають страх перед ними та готовність підкорятися.
Смислова складова змісту фільмів реалізується шляхом зображення дій головних героїв. Взаємодія го-ловних героїв (насамперед — це агресор та жертва) розгортаються у сцені насильства. Від того, як зображено агресора та жертву, що є мотивом та результатом дій агресора, як він себе поводить, чи покарано його дії, чи має він позитивні якості, від того, який вигляд має жертва, як показано її страждання залежить вплив де-монстрації символічного насильства, ймовірність копіювання глядачами агресивної поведінки та виникнення у них тривожності, страхів та інших психологічних розладів.
Окремим елементом в аналізі змісту символічного насильства слід виділити зображення способів та зна-рядь заподіяння шкоди. Тому зображення засобів насильства, як і детальний показ процедури їх виготовлення, стають еталонами, за якими при певних обставинах глядач може почати діяти у реальних життєвих ситуаціях.
Отже, для визначення впливу екранного насильства в змісті інформації ми пропонуємо виділяти 4 елемента. Це — тема, тобто про що йде мова; смислова складова, тобто художній задум та реалізовані ідеї (смисли); зображення головних персонажів (агресор, жертва) і зображення способів та знарядь насильства. Вио-кремлення та аналіз вищеназваних елементів дозволяє дати характеристику інформації, що містить елементи насильства, оцінити впливовість символічного насильства. Параметрами такої оцінки можуть бути як адекватність та виправданість зображуваних сцен насильства художньому задуму, оцінка спрямованості фільму, так і наявність позитивного потенціалу зображення агресора. Основними критеріями, що найбільшою мірою впливають на негативні наслідки сприйняття глядачами екранного насильства, на нашу думку, є, по-перше, новизна (незвичність) змісту символічного насильства, по-друге, детальність (тривалість) його показу і, по-третє, прийнятність демонстрованих сцен насильства.
Значення новизни як критерію оцінки впливовості інформації полягає не тільки в тому, що нове, незвичне та особливе привертає увагу та мотивує сприймання, залучає до комунікації. Новизна також впливає і на змістовні характеристики сприймання. Це можна пояснити тим, що нове завжди виникає на фоні знаного, на фоні того, до чого людина звикла, до чого вона вже адаптована. Тобто рівень адаптації, звикання є одним із чинників, від якого залежить поява тих чи інших відчуттів та вражень. Так, наприклад, загальновідомо, що тепла вода буде сприйматися як більш холодна для того індивідуума, у якого руки звикли до гарячого, і навпаки. Такий же ефект може виникати і при сприйманні екранного насильства, коли зображення насильства є нетиповим, незвичним. Саме незвичність, новизна висвітлення для радянських людей 70-х років головного героя фільму “Фантомас” призвела до суспільних подій, що змусили владу заборонити його показ. З тих часів фільм не змінився, проте його показ нині не призводить до подібних реакцій. З вищесказаного випливає, що для прогнозування ймовірних наслідків демонстрації насильства слід мати інформацію про існуючі в масовій комунікації типові форми зображення символічного насильства і порівнювати з ними те, що надходить для показу.
Такий критерій оцінки як детальність (тривалість) показу сцен насильства спрямований, насамперед, на визначення форми подання символічного насильства, тобто які елементи інформації висвічуються крупним планом, як детально та довго їх показують. Детальний показ насильства ставить його на центральне місце у фільмі. Це зосереджує на ньому увагу глядача і тим сприяє більш легкому засвоєнню деструктивних, агре-сивних форм поведінки. І дійсно, якщо докладно та часто розповідати, як садити дерева, будувати дім, доб-розичливо ставитися до іншої людини, то це залишає слід у глядача. Так чому він не буде засвоювати науку насильства, якщо в середньому, за даними американських дослідників, за час свого дорослішання людина сприймає 13 000 символічних убивств та біля 100 000 сцен насильства.
Інтенсивне сприймання сцен символічного насильства активізує думки про насильство, створює навколо глядача світ, де агресивність є обов’язковим елементом життя. Інтенсивність сприймання сцен символічного насильства залежить насамперед від частоти її демонстрації. Причому часто при перегляді програм теле-бачення буває так, що реалізація спроби втекти від екранного насильства на інший канал ні до чого не дає: символічне насильство заполоняє все інформаційне середовище.
Ще одним критерієм оцінки інформації, що містить елементи насильства, є прийнятність демонстрованих сцен насильства. В даному випадку мова йде про оцінку якісних характеристик символічного насильства та відповідність зображень соціальним нормам. Згадаймо, що відповідність, прийнятність екранного насильства регулюється законодавством. Не вдаючись у тонкощі юриспруденції, що далеко виходить за рамки нашої теми, зазначимо, що виправданим та необхідним є заборона для показу фільмів, які містять: зображення дитячого сексуального насильства; невиправдані подробиці сцен садизму і надмірного насильства та жорс-токості, особливо по відношенню до дітей та тварин; сцени розчленування тіл, катувань, знищення над лю-дьми, що здійснюється особливо бузувірськими засобами; насильство над трупами; методи виготовлення й застосування як звичайної зброї, так і пристосувань для катувань; сцени, що містять деталізовані інструкції або заохочення до кримінальних справ і насильства; поєднання сцен насильства і порнографії.
Якщо зображенню насильства не властиві наведені вище характеристики, якщо його елементи є типовими, тривають на екрані короткий час і не займають центрального плану, то його одноразове сприймання не призведе до негативних наслідків. Негативні ефекти виникають за умов тривалого, довгострокового сприй-мання екранного насильства.
За визначеними критеріями оцінки демонстрації символічного насильства (новизна, тривалість та при-йнятність) можуть бути проаналізовані різні елементи змісту інформації — і тема, і смисли, і зображення головних персонажів і зображення знарядь та засобів насильства. Такий аналіз дає можливість для прогно-зування ймовірності виникнення негативних наслідків демонстрації насильства та розробки відповідних заходів для їх запобігання.
Вироблення таких заходів повинно враховувати те, що вплив символічного насильства одночасно відбу-вається на індивідуальному та соціальному рівнях, тому і заходи щодо зменшення негативних наслідків можуть бути різними. Запобігання негативних ефектів, які виникають на індивідуальному рівні, спрямоване, у першу чергу, на коригування психологічних властивостей та станів глядачів, а також умов сприйняття ними інформації. Так, щоб зменшити негативність впливу на дітей символічного насильства, батьки можуть ре-гулювати кількість сприймання ними цієї інформації, бути разом із дітьми при її перегляді та обговорювати з ними побачене. Шкоди від сприйняття символічного насильства, не буде, якщо перегляд насильства не стає для дитини пріоритетним та домінуючим, якщо в його житті є ще безліч інших цікавих та різноманітних справ, якщо немає затримок та перешкод у психічному розвитку та особистісному становленні.
На соціальному рівні заходами зменшення негативних наслідків можуть стати і зменшення загальної кі-лькості інформації з елементами насильства в інформаційному середовищі, і чітка визначеність у тому, що слід обмежувати для показу та яким віковим групам, і дотримання встановлених обмежень. Ефективність цих дій буде вищою, якщо їх реалізація буде відбуватися в рамках певної соціальної програми, в якій визначені пріоритети соціальних і духовних цінностей та намічені шляхи їх затвердження.
Допіра Андрій Іванович,
науковий співробітник Інституту соціальної
та політичної психології АПН України