Коли я говорю, що в у мене є вибір, що це означає? Передусім те, що я бачу варіанти свого майбутнього життєвого рішення, на мене не чиниться тиск, я вільно зважую, оцінюю, ризикую. Що я вибираю? Вибираю напрямок подальшого руху життєвим шляхом, вибираю, куди мені йти, з ким поруч бути, що робити, на що сподіватися. Вибираю нову якість свого життя, нові форми самореалізації.
Нажаль, досить часто ми вважаємо, що вибору немає, що за нас все вирішують обставини. Так це чи ні? Якщо озирнутися у власне минуле, кожен побачить там чимало так званих вимушених виборів, які сьогодні вже не здаються такими примусовими, як колись. Ступінь зовнішнього тиску на нас ми вміємо перебільшувати і свято вірити, що ми дійсно жертви обставин. Чому? Можливо, тому, що краще припустити тиск зовнішніх умов, ніж зізнатися собі, що для самостійного вибору просто не вистачило сил, мужності, терпіння.
На відміну від дитини, яка рідко має можливість самостійно вибирати, говорити про відсутність вибору у до-рослому віці важко. Під час вибирання крім тиску зовнішнього досить часто є більш нестерпний і тривалий тиск внутрішній, що переживається як сумніви, коливання, невпевненість, напруження, втома, зневіра у себе. Для декого безумовно краще переживати залежне положення і постійний тиск ззовні, ніж нести цей нестерпний тягар внутрішньої свободи, яка передбачає й тягар відповідальності.
Життєвий вибір – це завжди кілька можливостей, кілька альтернатив. І чим більше, тим краще для діяльності вибирання?
Бувають часи, коли людині море по коліна, коли вона відчуває безліч можливостей, коли правила й обов’язкі здаються їй зайвими, застарілими, непотрібними. Внутрішній голос як диявол-спокусник ніби нашіптує їй про безкарність, про всемогутність, тобто можливість чинити, як заманеться, вибирати, незважаючи ні на що. Слухаючи лише свої власні бажання, йдучи за своїми потягами, прагненнями, мріями.
Але протверезівши від зухвалих прожектів, людина бачить, що можливостей все ж не безліч, і вони жорстко обмежені. Чим? Хоча б власними стереотипами, звичками, усталеними поглядами. Чи станом здоров’я, віком, зді-бностями. Кожний справжній вибір передбачає певні зміни у способі життя, у ціннісних орієнтаціях, зміни в оточенні, стилі спілкування, ставленні до себе і світу. А це зовсім нелегко, адже звички тягнуть нас назад, в обломовське зручне повсякдення без ризику і різких рухів.
Вибори обмежені і релігійними, етнічними та іншими традиціями, і нормами, засвоєними з дитинства. Якщо поведінка, життєдіяльність людини регулюється традиціоналістські, за усталеними правилами, звичаями, обрядами, ритуалами, потреба до здійснення самостійного життєвого вибору є мінімальною. Необхідний певний культурний контекст, який є умовою розвитку здатності до вибирання, який актуалізує потенціал суб’єктної трансформованості життя.
Одна з обмеженостей кожного нашого вибору – це обмеженість з боку рідних. Інколи так не хочеться не відпо-відати очікуванням, ображати, засмучувати, завдавати прикрості тим, кого любиш, хто здавна складає твій життєвий простір, є часткою твоєї історії.
І все ж вибір – це можливості, які ми зважуємо. Намагаючись знайти кращу? Ефективнішу? Розумнішу? Менш важку? Більш надійну?
Як писав у 16-ому сторіччі відомий італійський філософ, математик і лікар Джероламо Кардано (серед численних творів якого, до речі є книжка “Про питання і вибір”), у конфліктній ситуації слід вибирати те, що природніше і зручніше.
На думку А.Бандури (1982), ми вибираємо можливість, здатну задовольняти вимогам життя. Самоефективність є усвідомленням власної здатності вибирати саме ті види поведінки, які необхідні для досягнення мети, є найважливішою особливістю пристосування.
Інколи мені здається, що моя суб’єктність, яку я далеко не завжди відчуваю, яка знаходиться у своєрідному ле-таргічному сні, активізується лише у досить визначені, ключові моменти мого життя. Наприклад, під час переживання життєвої кризи чи під час здійснення по-справжньому вирішального вибору. Лише в цих небуденних випадках я починаю відчувати кермо у власних руках, я думаю про те, куди йде мій життєвий шлях, я визначаю темп і характер самозмін.
Напевно, можна припустити, що ситуація життєвого вибору є ситуацією екстреного підвищення відповідальності за своє життя, його напрямок, його зміст. І ця екстреність необхідна, щоб не засмоктало болото повсякдення, щоб не зупинився внутрішній рух, щоб тимчасова зупинка не стала кінцевою.
Якщо немає життєвого “контрольного експерименту”, тобто можливості швидкої наступної оцінки правильності того рішення, що було прийняте, свобода волі стає надто великою, надмірною, перетворюючись на випадковість, на неусвідомлюваний випадковий вибір одного з рівноймовірних шляхів. Як в результаті підкидання монети: орел-рішка.
У таких випадках, яких у кожному житті чимало, вже не йдеться про свободу усвідомленого, зваженого, не дуже приємного, бо вкрай відповідального вибирання. Скоріше мова йде про прагнення якомога скоріше позбутися тягаря відповідальності, сумнівів, коливань, без яких не уявити собі процесу вирішування. Втомившись, зневірившись, людина згодна на все. Нехай вирішує випадок, доля, щасливий жереб, тільки б скоріше.
Коли я вибираю, коли відчуваю свою заангажованість у цій складній справі, я маю не лише прийняти одне рішення, але й утримувати в пам’яті ті інші, від яких я відмовилася. Ті рішення, які так і залишилися потенційними, не почали реалізовуватися, хоча мали певний сенс, мали ймовірність втілитися у моє життя, змінити його і мене з ним. Хто зна, можливо, я й помилилася, відмовившись від них… Такі ймовірні життєві траєкторії, невтілені сценарії теж потрібні, адже вони створюють певний масштаб життя.
Цілеспрямована поведінка дорослої особистості є результатом накопичення непростого життєвого досвіду, досвіду прийняття життєво важливих рішень. У молодої людини такого досвіду ще небагато, а у маленької дитини практично немає зовсім. Саме тому у недосвідченої дитини немає власних життєвих цілей. Її життєдіяльність регулюють лише нагальні потреби. Причому, якщо досвіду обмаль, то й розуміння того, які саме потреби насправді є нагальними, також обмаль.
Особистість, що час від часу робить свої життєві вибори, необхідно розглядати не вирваною з контексту її повсякденного життя з усіма його сюрпризами й несподіванками, а включеною в цей контекст, поглинутою ним. Це має бути, якщо використати висловлювання С.Л.Рубінштейна, “людина … всередині життя”.
Саме для подолання, зняття протиставлення внутрішнього-зовнішнього, об’єктивного-суб’єктивного є сенс використовувати категорію “життєвий світ особистості”. До речі, ця категорія є улюбленою не лише мною чи Ф.Ю.Василюком, але й авторами концепції “біографічно фундованої когнітивної психології особистості” Х.Томе і У. Лер. Згідно цієї концепції в актуальну життєву ситуацію людина додає ніби “осад” всієї своєї індивідуальної історії. У різних людей життєвий світ відрізняється мірою здатності змінюватися, різною своєрідністю, внутрішньою узгодженістю.
Здатність змінюватися є готовністю до здійснення життєвих виборів. Є люди, які внутрішньо налаштовані на цю складну діяльність вибирання, а є й такі, для кого цей процес є надто складним. Для останніх, напевно, краще вже внутрішня неузгодженість, хронічні конфлікти, ніж необхідність щось дуже важливе у своєму житті змінювати, від чогось відмовлятися.
Життєві світи можуть бути різною мірою центрованими. А міра центрації, за Томе, пов’язана із здатністю гнучко змінювати власні погляди на життєву проблему або “зациклюватися” лише на її одній стороні. (1; с. 6).
Одне з ключових понять концепції Томе – “когнітивні репрезентації” як не безпристрасні відтворення об’єктів і ситуацій, а результат особливої активності особистості, що досліджує і тлумачить обставини, інтерпретує їх під впливом своїх життєвих “тем”, потреб, мотивів і реактивних тенденцій. (1; с.7). Своєрідність особистості проявляється у тому, як вона побачить свій життєвий світ після успіху або невдачі, які форми активності вона обере (на які життєві вибори буде здатною), від яких “тем” відмовиться, зрозумівши, що вони опинилися у зоні недосяжності.
Про типи життєвих виборів, що їх робить особистість у проблемних ситуаціях, можуть свідчити, на наш погляд, так звані “техніки” буття, інструментальні форми активності. Деякі техніки Томе включив до “загальнопсихологічної системи пристосування”, яка формується у ранньому дитинстві. Решту відніс до ситуаційно-специфічних реакцій ( 1; с.9).
До першої групи можна віднести, наприклад, дії, спрямовані на досягнення, на зміну ситуації, що вже не влаштовує. Інша техніка з цієї ж групи – пристосування до інституціональних аспектів ситуації, соціальних норм, правил ділових стосунків тощо. Третя – пристосування до своєрідності інших людей, до їх потреб. До ситуаційно-специфічної системи Томе відносить такі техніки, як “використання шансу”, “пошук соціальної підтримки”, “опір”, “ідентифікування з цілями та долями інших людей” тощо.
Вочевидь, проблема життєвого вибору найтіснішим чином пов’язана з проблемою психічного детермінізму, який не є і не може бути лінійним.
Кожна особистість на певному етапі свого розвитку має більш-менш проявлену здатність свідомо змінюватися, тобто робити самостійні життєві вибори. Готовність до вибору передбачає незагальмоване, невикривлене психологічними захистами бажання. Бажання чого? Бажання зовнішніх і внутрішніх змін, руху вперед, саморозвитку.
Яким чином особистість вибирає? Що підштовхує її до здійснення життєвого вибору, якщо відкинути суто зовнішні фактори?
Доводиться припустити, що в особистісному бутті є таке утворення, що іманентно забезпечує рух уперед, розвиток, зростання. У самому процесі побудови особистістю свого життєвого світу закладено можливість трансформування як індивідуально-психологічних, так і соціокультурних змістів у їх взаємопроекціях; можливість змін як психологічного простору, так і психологічного часу та їх взаємозв’язку. Цим ключовим світопороджувальним утворенням є здатність особистості вибирати.
За аналогією можна згадати активну, перетворюючу свідомість В.П.Зінченка, яка є основою життя особистості та вчинку.
На кожному етапі життєвого шляху особистість породжує свій оновлений (або невпізнанно новий) життєвий світ як внутрішньо диференційовану цілісність. Зміни просторово-часової структури життєвого світу відбуваються як у бік ускладнення, так і в бік спрощення, примітивізації залежно від характеру вибору, його адекватності наявній ситуації, актуальним особистісним потребам тощо.
Життєвий вибір навряд чи можна назвати лише свідомим рішенням. Практично завжди існують певні позалогічні фільтри (термін Ю.М.Швалба), які полегшують прийняття рішення. Ці позалогічні фільтри передбачають не лише зважену оцінку альтернатив з точки зору їх істинності, а й цілісне переживання “правильності” для себе сьогоднішнього того вибору, що відбувається.
Вибір завжди обмежує і, обмежуючи, спрямовує. Спрямовуючи активність особистості, вибір її мотивує, тобто енергетично забезпечує (або за певних умов не забезпечує) подальші світоперетворення.
Cитуація вибору завжди є ситуацією трансцендування. А трансцендування, за визначенням М.К.Мамардашвілі, є виходом людини за дану їй стихійно й натурально ситуацію, за її природні якості. До того ж такий вихід, щоб, отримавши цю трансцендуючу позицію, можна було б оволодіти чимось у собі, встановити якійсь порядок (2; с. 24). “Людина не може вискочити зі світу, але на край світу вона може себе поставити” (2; с.25). І ставить вона себе на цей край саме під час усвідомлення необхідності вибирати.
Вибір є механізмом смислового регулювання життя, механізмом кардинальної трансформації життєвих смислів. Єдиною підставою конструктивного життєвого вибору є його цінність для особистості, цінність насамперед для її розвитку, зростання, для майбутнього.
Роблячи життєвий вибір сьогодні, у теперішньому часі, людина обирає водночас своє минуле і майбутнє, їхній інтерпретативний контекст. Потреба у здійсненні життєвого вибору передбачає незадоволеність своєю сьогоднішньою світобудовою, способом життя, його продуктивністю. Вибір насувається, коли нестерпною стає невіра у себе, у власні можливості, які чомусь не реалізуються.
Можна виділити такі основні етапи здійснення життєвого вибору, які водночас можуть розглядатися й як елементи його структури.
На першому етапі її сьогодення людину перестає влаштовувати, перед нею починає маячити нова якість життя, новий образ бажаного майбутнього. Вона розпочинає вибір себе (самообирання, самовизначення), актуалізуючи нове “я-ідеальне”. Прагнення до ідеалу і є підгрунтям стійкого бажання вибирати, є стартом цієї складної, відповідальної діяльності.
Витоком чергового життєвого задуму стає мрія про краще життя, яскравий, але не дуже чіткий і стійкий образ нового, іншого майбутнього.
Другий етап характеризується плинним співвіднесенням “я-ідеального” та “я-реального”. Людині вже замало перебувати у життєвому світі, який її не задовольняє, і прагнути нової, досконалішої світопобудови. Їй потрібне “заземлення” ідеалів, переживання більш-менш реальної можливості їх досягнення. Постаючий (становящийся) образ бажаного і можливого майбутнього стає енергетичним забезпеченням самого процесу вибирання.
Мінлива мрія трансформується у надію як здатність цей мінливий образ утримувати протягом тривалого часу, створювати стійку настанову цього майбутнього активно прагнути, досягати.
На третьому етапі визначаються досить конкретні умови завершення процесу вибирання та досягнення результату: кардинальної трансформації “я-реального”, виникнення оновленої світобудови та появи перших абрисів нового “я-ідеального”. Відкоригований життєвий задум набуває тієї визначеності, яка необхідна для розгортання нового етапу життєздійснення.
Коли надія максимально деталізується. уточнюється, наповнюється все більш наближеним до реальності змістом, виникає програма реалізації життєвого задуму.
Логіка перетворення актуальної життєвої ситуації, що вже не влаштовує, передбачає необхідну послідовність етапів вибирання, які чимдалі стають все більш конкретними та визначеними. Так формується регуляторна основа життєдіяльності на новому відрізку життєвого шляху.
Деякі елементи життєвого задуму важко усвідомлюються і вербалізовуються, і тому модель нового життєвого світу будується інколи дуже поступово і повільно. Хоча є й такі особистості, які відразу починають діяти. Вони свою модель максимально операционалізовують, тобто бачать конкретні способи досягнення мети раніше, ніж зміст бажаного результату.
Ускладнень в процесі вибирання може бути досить багато. Дехто квапиться втілити “недозрілий” задум, який спочатку треба “вимріяти”, в який на стадії сподівань бажано глибоко повірити. А дехто призупиняється ще на самому початку – на мріях, відкидаючи ледь жевріючу надію на втілення їх у життя, на власну можливість досягнення результату. Залишаються слабкі сподівання хіба що щасливий випадок, чудо, посмішку долі…
Різні види психологічної допомоги від консультативної до психотерапевтичної спрямовані на активізацію здатності людини брати на себе відповідальність, відчувати все більшу внутрішню свободу, керувати своїм життям, тобто вчасно робити адекватні життєвим обставинам і собі вибори.
Такі вибори мають бути енергетично забезпечені, вмотивовані. Щоб впливати на силу і стійкість мотиву необхідно враховувати регулятивну роль актуальних і потенціальних життєвих цінностей, нагальних усвідомлюваних і неусвідомлюваних потреб. Не меншою мірою слід враховувати й гальмуючі фактори, серед яких особистісні дисгармонії, віддалені наслідки дитячих травм, наслідки надто обмежуючого, жорсткого виховання тощо.
Вибір як творче самоздійснення є необхідною умовою життєдіяльності людини. Жити не роблячи виборов, тобто самостійно не розвиваючись, цілеспрямовано не змінюючи своє життя, практично неможливо, хоча й інколи суб’єктивно дуже бажано. Чому? Хоча б тому, що життєвий вибір є складною, не дуже приємною діяльністю, яка передбачає і рішучість, і мужність, і певний рівень внутрішньої узгодженості, гармонійності. Вибираючи щось нове, треба ризикнути, а ризикуючи – на щось спиратися.
Життєвий вибір – це стратегічне рішення, яке стимулюється певними життєвими подіями і визначає подальший напрям саморозвитку особистості. Він є механізмом кардинальної трансформації старих життєвих смислів і пошуку смислів нових, перспективних. Вибір можна розглядати як енергетичне джерело особистісних самопроявів, яке обмежує і тим самим спрямовує активність життєтворення.
Здатність до життєвого вибору – суто людська, суто особистісна здатність. Тварина не може здійснити життєвий вибір, який цілепокладає якість її майбутнього життя, є змістом її спрямованої активності.
Щоби робити самостійні життєві вибори, людина має бути більш-менш дорослою, особистість – сформованою. На ранніх вікових етапах, коли про самостійні вибори говорити ще, можливо, не варто, вже простежуються задатки цієї складної й відповідальної діяльності – вибирання. Рівень активності, самостійності, незалежності майбутньої особистісної структури може свідчити про потенційну здатність до здійснення життєвого вибору.
Особистість вибирає не відокремлено від навколишнього світу, а будучи включеною у свій життєвий світ з його складними взаємопроекціями внутрішнього і зовнішнього одне на одне. Вибір завжди є стрибком з однієї сфери життєдіяльності до іншої, “вибухом” повсякденності, перетворенням і себе, і свого світу. Саме вибір можна розглядати як осереддя особистісної активності в побудові свого життя, свого світу, своєї долі. Це те знаряддя, оволодіння яким робить людину по-справжньому вільною та щасливою.
Література:
1. Анцыферова Л И. Психология повседневности: жизненный мир личности и “техники” ее бытия // Психол. журн.-№ 2.- 1993.- С. 3-16.
2. Мамардашвили М. Необходимость себя.. –М., 1996.
Титаренко Т.М.